Церковні війни: в «ДНР» по-рейдерськи захоплюють храми?

Нещодавно Україну сколихнули протести вірян УПЦ МП, які заявили, що на них здійснюється тиск. Йдеться про так звані «церковні» законопроекти (№4511, № 4128), які мали розглядатися на засіданні Верховної Ради України у травні. Їх зміст зводився до того, що релігійні організації, які
здійснюють діяльність в Україні, але фактично підпорядковуються центрам, котрі знаходяться на території країни-агресора, отримують особливий статус та стають підконтрольними державній владі. Крім того, віряни будь-якої парафії, за наявності більшості голосів, отримують законну можливість переходу під юрисдикцію іншого патріархату.

Тоді прибічники московського патріархату напряму звинуватили законотворців у грі на користь УПЦ КП, яка, на їх думку, таким жорстким методом вирішила «наростити» кількість своїх парафій. Але якщо у цьому випадку законопроекти були швидше «інформаційною атакою» та таким собі «китайським попередженням» для прихильників «русского мира» в Україні, то в т.зв. «ДНР/ЛНР» ситуація критичніша.

Розуміючи, що храми УПЦ Київського патріархату та Української греко-католицької церкви залишаються чи не єдиними осередками «українськості», самопроголошена влада взяла курс на їх ліквідацію.

Здавалося б, усе відбувається нібито у законний спосіб: місцева «влада» заявляє про необхідність перереєстрації релігійних громад у відповідності до законодавства «ДНР/ЛНР». При цьому, з самого початку усі без винятку розуміють, що ні УПЦ КП, ні УГКЦ у жодному разі не піде на такий крок, оскільки перереєстрація означатиме фактичне визнання ними «законності незаконної» влади та легітимності окупації Донбасу.

Само собою зрозуміло, що знаючи про досвід Кримської єпархії УПЦ КП, яка, відмовившись від такої процедури, була згодом заборонена на півострові, самопроголошена влада «ДНР/ЛНР» плекає надії на «законну» заборону діяльності і вказаних вище церков проукраїнського спрямування, не забуваючи при цьому і про меркантильну сторону питання.

Як відомо, на окупованій території на сьогодні діє близько 50 храмів УПЦ КП та УГКЦ, які, незважаючи на переслідування та страх стати «жертвами» пропутінського режиму, і досі залишаються на території Донбасу. А це – десятки храмів, облагороджених приміщень, гектари землі, матеріальні цінності, на які кинули оком «местные власти».  Зрозуміло, що заборона діяльності релігійної громади автоматично потягне за собою перехід її майна у «державну» власність.

Тож виходить, що боротьба з «інакомислячими» на Донбасі тісно переплітається з так званим «легітимним рейдерством», яке для «донецьких» є звичним вирішенням будь-якого питання.