Хотели, как лучше - получилось, как всегда. Мысли крымчан спустя два года оккупации

Более двух лет назад многие крымчане поддержали незаконный захват полуострова российскими войсками. Люди думали, что с Россией они "заживут". Но уже после первого года у большинства возникли сомнения. Сейчас же зарплаты заморожены, цены постоянно растут, а поменять уже ничего нельзя.

Редакция Без Табу решила подать перевод одной из статей, которые удалось написать независимым журналистам о ситуации в Крыму. На глаза попалась статья именно об Армянске - городке на севере Крыма, где недавно произошли российские провокации. Население городка тогда переживало не лучшие дни своей жизни, но, как оказалось, что реальность там не намного лучше российской военной техники под домами и российских солдат на улицах.
Журналисты издания "Reuters" взяли интервью у жителей и собрали информацию о городе. Но они не ограничились Армянском, поэтому в результате мы имеем реальное представление о настроениях в Крыму и общей ситуации на полуострове.
Материалы взяты из статьи "Promised prosperity never arrived in Russian-held Crimea, locals say".
Перевод редакции Без Табу.

Местные жители считают, что обещанное процветание никогда не придет в российский Крым

После более чем двух лет после того, как Россия аннексировала Крым и пообещала 2-м миллионам людей лучшую жизнь, жители говорят, что цены взлетели, зарплаты и пенсии заморожены, а туристы бегут с полуострова.
Солнечный и горный полуостров в Черном море недавно вернулся в новости, вместе с обвинениями в адрес Киева со стороны президента России Владимира Путина в отправке нарушителей границы для разрушения их промышленности. Но местные жители говорят, что ущерб уже давно нанесен, причем при попустительстве Москвы.

Люди наивны. Они думали, что если бы мы были частью России, все было бы российским

"Мы вошли в состав России, и они забыли о нас", - сказал Евгений, рабочий на титановом заводе в городе Армянске.
"Люди наивны. Они думали, что если бы мы были частью России, все было бы российским. Цены сейчас подскочили до российского уровня, но заработная плата осталась прежней. И это главная проблема".
Опасаясь мести со стороны начальства, Евгений отказался назвать свою фамилию, как и другие работники, которые говорили с корреспондентом.
Армянск, сонный городок недалеко от административной границы с Украиной, как утверждают россияне, недалеко от того места, где было столкновения с украинцами на прошлой неделе. Киев говорит, что никаких столкновений не было, что в Москве сфабриковали инцидент для возможного повода для вторжения в Украину.

Читайте также: Чем обернется для России крымская провокация?

Скандальные заголовки об этом на некоторое время заняли главные полосы новостей, отвлекая внимание от собственных проблем региона. Но, по мнению некоторых жителей Армянска, эти проблемы все равно нуждаются в срочном решении.

"Химический завод"

Армянск никогда не был благополучным. Четверая часть из 20 тысяч городского населения работает на химическом заводе «Крымский титан», приезжая в десятках одинаковых зеленых пассажирских автобусов на завод из города каждое утро, и обратно во второй половине дня.

Я могу купить только еду, а купить одежду очень трудно

Когда Крым был под контролем Украины, товары и услуги были доступны, и работники завода, по их словам, могли побаловать себя. Но после того, как Киев заблокировал грузовые поставки, цены за год выросли.
"Я могу купить только еду, а купить одежду очень трудно", - сказал Павел, техник, который сообщил, что получает 17000 рублей ($ 265) в месяц. То есть только около половины среднего месячного дохода в России. - "Этого достаточно было бы в Украине, потому что цены были ниже. Я в шоке. Моя зарплата заморожена, а цены продолжают расти".
Три других работника, которые дали интервью, описали ежемесячные зарплаты в пределах от 10 тыс. рублей для лаборанта до 21 тыс. рублей для человека, который работает в инженерном отделе.
Завод "Крымский титан" находится под контролем украинского олигарха Дмитрия Фирташа. Его представитель и руководство завода не отвечали на просьбы о комментарии.
Россия строит мост, который свяжет Крым и юг России, так она надеется установить новый маршрут поставок и добиться снижения цен на потребительские товары. Однако первые грузовики смогут ездить по нему не раньше 2018 года.

"У нас нет денег"

Москва знает о бедах в Армянске. Там его поставили в список более 300 российских городов, которые нуждаются в государственной поддержке для диверсификации экономики. Журналистам в Министерстве экономики Крыма сказали, что в городе еще не был разработан ни один из проектов.

Невозможно прожить на одну пенсию в Крыму

Россия объявила о планах инвестировать 680 миллиардов рублей (около 10 млрд долларов) в Крым в период до 2020 г. Это в дополнение к миллиардам рублей, которые тратятся каждый месяц на пенсии и выплаты учителям, врачам и государственным служащим.
Пенсионеры, чиновники и люди, работающие в индустрии туризма, ожидали значительного финансового подъема после аннексии. Вместо этого с 2014 года рубль потерял около половины своей стоимости по отношению к доллару из-за снижения цен на нефть и западных санкций.
В мае премьер-министра России Дмитрия Медведева засняли во время визита в Крым, когда он спорил с женщиной, жалующейся на низкий уровень жизни полумиллиона крымских пенсионеров.
"Невозможно прожить на одну пенсию в Крыму," - сказала она. - "Цены сумасшедшие... Что такое 8000 (рублей)? Это мизерная сумма."
Ответ Медведева стал вирусным роликом: "Денег нет... Но вы держитесь".

"Пустые рестораны"

Крым с его черноморским побережьем является популярным туристическим курортом с царской эпохи, когда Антон Чехов писал о незаконных связях дворянства, отдыхающего на набережной Ялты.
В прошлом году Путин сказал, что туризм в Крыму должен быть прибыльным и Москва рассмотрит все способы привлечения иностранных туристов. Но аннексия отрезала полуостров от украинских туристов, которые в основном приезжали на поездах, и их место заняли российские туристы, которые должны лететь на самолете, чтобы попасть туда.

Люди приезжают из России, и они шокированы высокими ценами в Крыму. Мы сами в шоке от них

Когда Крым был под контролем Украины, по официальным данным, ежегодно его посещало 6 миллионов туристов. После аннексии количество туристов резко сократилось и до сих пор не восстановилось.
"Когда мы были в Украине, было больше людей. Просто нельзя было протолкнуться", - сказал скучающий официант на террасе почти пустого ресторана под названием "Европа", недалеко от моря на популярном курорте Евпатория.
Наталья, официантка в "Дюльбере", еще одном ресторане города, сказала, что клиенты, которые приходят, тратят гораздо меньше денег, чем тогда, когда полуостров был частью Украины.
"Люди теперь не хотят тратить деньги, они делают минимальные заказы, и мы получаем меньше", - сказала она, - "У нас сейчас кризис рубля, цены высокие. Люди приезжают из России, и они шокированы высокими ценами в Крыму. Мы сами в шоке от них".

Програма максимум. Як Київ зустрів День Незалежності

Кияни впоралися зі святкуванням ювілею країни на сто відсотків: добряче налякали Путіна військовим парадом, вшанували тих, кого забрала війна, і навіть вибили в міської влади чергову обіцянку знести все ж таки пам’ятник Щорсу.

Зранку трохи налякав дощ – але не тих, хто вважав дивним, опинившись в цей день у Києві, дивитися парад по телевізору. Звичайно, справа смаку, але якщо вже була можливість обирати, де бути у день святкування 25-річчя країни, то столиця – найкращий варіант. Десь за годину до початку центр Києва був майже порожній, лише біля решіток «забронювали» собі найбільш козирні місця перші глядачі. Але ближче до старту тротуар поступово заповнювався людьми. Погода підкоригувала дрес-код, але хто хотів - все одно вдяг вишиванки, навіть якщо вони лише трохи виглядали з-під теплих кофтин.

Заходи безпеки були, як завжди останнім часом під час масових заходів. Довкола Майдану – решітки, правоохоронці та рамки з металодетекторами, вхід до центральної зони за перепустками або посвідченнями, як наслідок - трохи черг та «заторів», певне коригування маршрутів. Але ніхто, навіть ті, хто спізнювався на роботу в очеплений сектор, особливо не скаржився – звикаємо потроху. Іноді були прохання пояснити траєкторію, якою можна обійти очеплені квартали – і тут, мабуть, варто не лише викладати такі схеми в інтернеті, а й роздруковувати і роздавати на місці бажаючим або чіпляти десь на стовпах поблизу рамок.

Усі сумніви щодо доцільності параду, напевно, зникли у більшості свідків вже на початку його проведення. Це вже не виглядає «совковою показухою», бо цілком зрозуміло, для чого воно є. Країна – і за військовою міццю, і за «цивільними» заходами безпеки, і за розумінням громадянами усіх цих змін – перетворюється на щось подібне до Ізраїлю. Але як інакше? Власне, тепер складно уявити собі на трибуні серед глядачів параду президентів України та Росії, що пригощають один одного цукерками. Воно й на краще – побачивши ці колони техніки, що прогриміли Хрещатиком, Путін з Мєдвєдєвим, певно, тими цукерками вдавилися би. Хоча тепер бути присутнім не обов’язково: є пряма трансляція, а для тих, хто не хоче вилазити зі своєї реальності – «Лайф ньюз». Там про «страшних бандерівців» усе докладно розкажуть.

Після офіційної частини, тобто параду, ті, хто не на сто відсотків підтримував його проведення або просто хотів альтернативи, пройшли «Ходою нескорених». Родичі загиблих під час Майдану та війни, рідні полонених, бійці «Донбасу», «Айдару», активісти «Самооборони», волонтери зібралися біля залишків пам’ятника Леніну на Бесарабці та вирушили до Інститутської, де згадали загиблих, заспівали гімн, послухали патріотичні пісні бандуриста. Спочатку хода планувалася до Михайлівської площі, але учасники туди не потрапили – заходи безпеки досягли свого апофігею, і хода не змогла «прорватися» через численні кордони на центральних вулицях.

Та це ще можна пояснити і виправдати. Зрештою фінал заходу на Інститутській виглядав цілком логічно. А от чому під час якоюсь мірою скорботної ходи на Хрещатику водночас стрибав флеш-моб під логотипами однієї поважної іноземної компанії, що виробляє побутову техніку – незрозуміло. Власне, хода і флеш-моб один одного майже не помітили, бо в одних із колонок гучно лунали стрілецькі пісні і «Меч Арея», а в інших – щось танцювальне. Але збоку все це загалом виглядало доволі сюрреалістично. Напевно, щоб якось компенсувати нездатність скоординувати розклад заходів на маленькому клаптику Хрещатика, біля КМДА, за кілька метрів від місця тієї сакраментальної зустрічі, дівчата у вишиванках з постаменту привітали учасників ходи та подякували за те, що вони можуть зараз отак безтурботно святкувати.
Загалом дискусія щодо пошкодженого військовою технікою асфальту, принаймні у розмовах серед натовпу, майже вщухла. Можливо, тому, що ще на другій репетиції 19 серпня можна було побачити, що ні про яке «фатальне травмування» дорожнього покриття мови немає. Серед претензій до святкових заходів лишалося у киян та гостей хіба що те, що на передовій не вистачає техніки, а вони, мовляв, паради проводять. Хоча неодноразово оголошували, що після урочистого проходження Хрещатиком техніка буде якраз спрямована на Донбас. Але цей меседж або не був почутий, або президенту вже просто не вірять.
На десерт була чергова спроба знести пам’ятник Щорсу на бульварі Шевченка. ОУН-івці на чолі з Миколою Коханівським вкотре за останні місяці прийшли на об’єкт, але цього разу Щорс зустрів їх у незвичному вбранні – міська влада заховала пам’ятник у каркас, обтягнутий синьо-жовтим полотном. Зробили це, схоже, керуючись харківським досвідом - свого часу так у місті обносили постамент Леніну, щоб прибічники та противники радянського діяча не писали на ньому «компліменти» одне одному. Тільки у Харкові тканина була зеленою, що навіть викликало у місцевих певні ісламські асоціації.

Коханівський розповів, що в нього напередодні була розмова і з СБУ, і з міською владою, і атаку на пам’ятник вирішили відкласти, бо посадовці пообіцяли демонтувати його та перенести в інше місце до кінця вересня. Нібито знести Щорса не так просто з технічної точки зору. У Харкові щодо Леніна, до речі, казали приблизно те саме - навіть лякали, що пам’ятник дуже важкий і під час падіння може пробити землю аж до станції метро, що знаходиться під ним. Але коли таки знесли, виявилося, що всередині він порожній.
Якщо київські посадовці не встигнуть до обіцяного терміну – націоналісти прийдуть знову, наприклад ,14 жовтня, на Покрову, коли у місті буде багато їхніх побратимів з інших правих рухів, і тоді вже точно намагатимуться знести неподобство самотужки.
Після усіх подій сьогоднішнього дня якось аж смішно виглядає вчорашня новина про «добровільно-примусові» рекомендації щодо змісту історичних програм до Дня Незалежності від Міністерства інформполітики. І у соцмережах, і у кількох журналістських матеріалах лунала критика щодо таких порад. Інститут національної пам’яті, щоправда, згадувався у цьому обговоренні якось менш жорстко, бо пропонував, власне, допомогти ЗМІ патріотичним контентом, а не нав’язувати якусь політику. Але питання скоріше в іншому. Серед тих, хто у ЗМІ визначає, про що говорити, зокрема і у цей день, мають бути люди, для яких сьогоднішній день щось важить. Тоді рекомендації будуть непотрібні. А ще варто іноді, щоб побачити і відчути те, про що пишеш і знімаєш, на власні очі, виходити з редакцій на вулицю. І в ідеалі – більше туди не повертатися. Дуже допомагає.