Дві сторони сили. Як патріархати не зустрілися у Києві

Патріархати Москви та Києва відбули біля пам’ятника Володимиру усі свої заплановані заходи. Жертв немає. І загалом схоже, що ідея зіткнути лобами вірян виникла у телеефірах і там померла. А віряни моляться за хворих, поминають вбитих, і претензії в них більше до держави, ніж до церкви.

Дві ходи, Московського та Київського патріархатів, розвели у часі, щоб уникнути сутичок. Хода КП почалася на світлій галявині під Володимирським, хода МП завершилася у кам'яному коридорі під Лаврою, повз який – суто суб'єктивне відчуття – не хочеться зайвий раз проходити.
Вчорашній та сьогоднішній день нагадав одну казку, про казани з мертвою та живою водою. При тому, що сама регулярно не ходжу у жодну церкву, і мої релігійні переконання – це щось середнє між тим, що Бога нема, і тим, що у кожному з нас його потрошку є, і цю кращу частину варто культивувати, а не гнобити у собі. Ну хоча б намагатися.
Дві ходи відрізнялися майже усім, від безпекового боку до контингенту та настроїв. Під час ходи МП ще під час наближення її до Києва з Донбасу фіксували камуфляж під рясами священиків. На дійстві від Київського патріархату капелани жодної секунди не шифрувалися, шеврони і хрести – все разом, але зрештою – жодного агресивного підтексту.

І там, і там було присутнє козацтво, але роль російських «казаків» ми всі добре знаємо. Під Володимирським собором сьогодні були і козаки, і «Айдар», і «Самооборона Майдану». Не хотілося б ділити вчорашній та сьогоднішний контингент на орків та ельфів. Не так все однозначно (хоча оця фраза вже остаточно себе дискредитувала). Але в деяких випадках, і чисто візуально – щось схоже.
Вчора не видно було вишиванок та українських прапорів. Сьогодні від вишиваних сорочок аж рябіло, ніби у День Незалежності. У колоні було кілька державних стягів, під час ходи кілька разів кричали: «Слава Україні!». Щодо МП, то там на місці якихось спеціальних нерелігійних символів, які позначають національну приналежність, не було нічого. Бо, власне, й пояснити вербальну конструкцію «Українська православна церква Московського патріархату» людині поза контекстом, наприклад, іноземцю – так само складно, як «Старий Новий рік».
Як і віряни Московського патріархату, прибічники Київського збирали на лікування рідних, але окрім того – на будівництво храмів. Чи то МП вже не потребує розширення, чи то в КП значно скрутніше із пожертвами.
Такого масового підвозу, як учора, не було, в результаті кількість вірян КП була в кілька разів менша. Були Волинська, Івано-Франківська, Київська, Черкаська області, але якось камерно і за власної ініціативи.
З безпекою було все якось простіше і просторіше, можна навіть сказати – легковажніше. Хоча газони на бульварі Шевченка у пошуках вибухівки прочісували зі спаніелем, але людей на металодетекторах перевіряли вибірково: мене одного разу пропустили через рамку з усіма речами разом, вдруге – зупинили і передивилися кишені у рюкзаку. Та і власне ніякого глухого перекриття вулиць, як учора, не спостерігалося. І саме подвір'я Володимирського, огороджене схематичним парканом, якійсь ізоляції не сприяло. При цьому нервовості під час подій не було – не те, що вчора, коли силовики охороняли чи то містян від вірян МП, чи навпаки, чи вірян самих від себе.

Без політики і там, і там не обійшлося. Вчора з вірянами МП можна було побачити Шуфрича, Бойка та Новінського, сьогодні під Володимирським перед початком ходи КП з'явилися прапори ВО «Свобода», а біля спуску до пам'ятника Володимиру до колони віталася Ольга Богомолець. А чи вважати червоно-чорний прапор за символіку конкретної партійної організації, чи лишити його за УПА – це вже кожен сам вирішує.

Гибридный ход. Как прихожане УПЦ МП присматривались к Киеву

Відрізнялись і молитви. Вчора у МП була несподівана згадка про «українську державу» і на тому якісь паралелі із сучасністю завершилися. У Київського патріархату посилань на реальність було значно більше, аж до деякої схожості із мітингом: у молитві йшлося про «нашестя чужинців», поминали «воїнів, убієнних від чужинців на Донбасі». Тут, схоже, питання не лише відділення церкви від держави, але й відділення церкви і держави від реальності. Недобре спекулювати на політиці, але й дивно читати проповідь, посилаючись на абстракції з минулих століть. Якщо вже це альтернатива психоаналізу для тих, хто його не сприймає, то не говорити пастві про якісь актуальні події – це знов-таки витіснення, привіт, Фройд.
У розповідях вірян спостерігався іноді якийсь тихий, щирий когнітивний диссонанс. Одна бабуся-львів'янка говорила, що УПЦ МП – це церква країни, яка на нас напала, називала російських нападників фашистами. Але при цьому виявилося, що вона не обурена вчорашньою ходою – типу кожному своє, нехай будуть. І взагалі має бути єдина помісна церква.
У промові Філарета теж було згадано це питання, з посиланням на підтримку президента, що знов-таки вибивалося з концепції відділеності від держави. Схоже, українська церква більше хоче бути відділеної від російської держави, і заради цього стерпить навіть тимчасову активну координацію з українськими посадовцями. Одна з тез: якщо церква буде під Москвою, то України не буде. Друга – камінь в город вчорашньої «ходи за мир»: молитися за мир треба, але нам не треба миру в неволі, миру в рабстві. Наступний рівень, напевно, в Любомира Гузара, за версією якого володіння зброєю – то не зле. Різниця при цьому між ним і священниками МП, що освячували російську зброю, може й не дуже помітна з формальної точки зору. Але в першому випадку йдеться все ж таки про самозахист, а не про напад невідомо з якого дива.

Назад після ходи від Володимирської гірки я йшла майже тим самим маршрутом, і видовища з купами пластикового сміття не побачила. Звісно, людей було значно менше, але навряд чи це показник. Спишемо це на тривалість ходи МП, бо як ще пояснити вчорашню антисанітарію, хтозна.
Біля пам'ятника Володимиру не сталося жодних сутичок. Певно, всі віряни Московського патріархату, які ще вчора не роз'їхалися по домівках, лишилися там, куди прагнули дістатися – у Лаврі. Між місцевими та гостями вчора та сьогодні теж не було якихось складних суперечок на релігійну тему. Можливо, тому, що Київ, загартований усіма патріархатами включно із їхніми сектантськими відхиленнями, бачив і не таке.