Остання пісня Соловейка

21 травня цього року припинив роботу, не так давно створений, «редут блокади з окупантами «Соловейко». До свого тримісячного ювілею він не дотягнув всього чотири дні. На помпезній церемонії відкриття «Соловейка» (25 лютого) Семен Семенченко, у майстерно відточеній популістській риториці заявив про те, що редут покладе край трафіку контрабанди та контрафакту з окупованою територією. 

На той момент редут нараховував майже 50 бійців та міг дійсно чинити труднощі контрабандистам. Однак політична доцільність його існування припинилася з введення Києвом «офіційної блокади». Це, у свою

чергу, означало втрату паном Семенченком підґрунтя для піару та гучних заяв на камери. Навіть посваритись та отримати в морду вже було ні звідки. «Соловейко» почав занепадати. Хлопці швидко усвідомили, що їх просто кажучи кинули та роз’їхалися хто куди. За кілька тижнів з 50 бійців лишилось лише троє. Шашлики та оковита швидко набридли, журналісти перестали приїжджати, а політичний актив Семенченка та Парасюка переключився на нові проекти. Шкода. Хороша була справа та блокада, хлопці там стояли ідейні. А от у керма стояли епічні ідіоти.

Такі умовиводи в принципі може зробити кожен пересічний громадянин. Була блокада та й загнулась.  Політичний інструмент піару та популізму для окремих новоспечених нардепів. 

Але далеко не кожен знає, що в період «занепаду», коли з «Соловейка» пішов відтік людей і почалась найцікавіша частина його «славетного» життя. Хоч і не велику але частинку кордону редут контролював. В той час коли ідейні блокадники розчарувавшись поїхали додому, редут контролювався наближеними до Семенченка бійцями.  Останні повинні були «заробити» своїм шефам на майбутні вибори. І таки заробили. Заробили та поїхали до столиці. Про схеми заробітку можуть, але певно не захочуть розповідати керівники Маріупольських підприємств. Таких як «Метінвест», «Південний механо-ливарний завод», «Суднобудівельний завод Плаз». Продукція цих, та інших підприємств проводжувала йти на «окупований схід» за встановленими Семенченком тарифами, а його «соловейки» виконували роль банківських терміналів. Виникає риторичне питання, чиї інтереси захищала блокада, якщо статки Семенченка та Парасюка зросли у геометричній прогресії. В той час як «боротьба з контрабандою» з окупантами процвітала, ідейні блокадники розчарувались в край та послали Семена та Володю під три чорти…

Так, на «Соловейку» лишилось всього троє хлопців. Не актуальні політично, не вигідні економічно, для піару непридатні. Терпець останніх блокадники урвався 21 травня. Вони просто спакували свої речі, зайве кинули як є та поїхали геть не дочекавшись на свою заміну. По собі, що правда вони залиши купи сміття, всілякого мотлоху від згорнутих наметів та чисельні калюжі (до вітру ходили хто куди). Їм же там не жити – можна й гадити.

Цікаво, що на це скажуть панове Семенченко та Парасюк? Зрада, саботаж, дезертирство? Чи вони й далі будуть сидіти у столичних офісах попиваючи Чівас? Чи використають кінець «Соловейка» для нових популістських викриків? Хай там як, а їх політтехнологам доведеться поламати голову.